Експертні сфери – релігія, права людини, політичні процеси.

Проректор з питань призначення та місії Українського Католицького Університету. Президент Інституту Релігії та Суспільства УКУ.

Мирослав Маринович – відомий правозахисник та публіцист, у минулому – дисидент, лауреат численних українських та міжнародних нагород. У листопаді 1976 року вступив до Української Гельсінкської Групи, за членство в якій його було спершу звільнено з роботи, а у квітні 1977 року – заарештовано і засуджено до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання за „антирадянську агітацію і пропаганду”. Термін ув’язнення відбув повністю у Пермській області в Росії, заслання - у Казахстані, однак за ініціативою Горбачова його разом із майже 200 інших політв’язнів було достроково звільнено (спершу помилувано, а потім у 1991 році – реабілітовано).

Після  повернення в Україну працював оператором Дрогобицького
нафтопереробного заводу, а після перемоги демократичних сил на виборах 1990 року – кореспондентом дрогобицької газети „Галицька зоря”. Згодом викладає в Дрогобицькому педагогічному університеті курс лекцій „Історія християнства в Україні”.

У 1991 році започаткував діяльність в Україні Міжнародної Амністії, а в 1993 році став засновником Української асоціації «Міжнародна Амністія» і першим головою її Національного комітету (яким був до 1997 року).

Автор двох збірників есеїв: «Україна на полях Святого Письма» (Дрогобич, 1991) і «Україна: дорога через пустелю» (Харків, 1993), а також брошур «Права людини», «Спокутування комунізму» та численних публікацій у періодичній пресі України й за кордоном. У 2003 році вийшла друком його книга «Українська ідея та християнство, або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису», а 2004 року – книга англійською мовою «An Ecumenist Analyzes the History and Prospects of Religion in Ukraine».
 

Експертна сфера – соціальна психологія.
Разом з Орестом Друлем та Юрієм Зимою розробив «Засади концепції розвитку Львова» для Інституту розвитку міста.

Завідувач кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. З 2005 року - головний лікар Комунального закладу «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня».

Президент Європейської Асоціації Психотерапії (2005-2007р.р.), один із засновників та організаторів Асоціації. Від 1996 року й донині – Президент Української Спілки Психотерапевтів.

З 1994 – голова оргкомітету п’ятирічних міжнародних навчальних проектів з групової психіатрії «Трускавець 1994-1999», «Трускавець 1999-2004». та «Трускавець 2005-2010». Психіатричну практику почав у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні 1978 року. 1988 року прийшов на кафедру психіатрії та психотерапії.

Закінчив Львівський державний медичний інститут (1978). Протягом 1981-1987 проходив в Інституті клінічної психіатрії та Всесоюзному науково-дослідному центрі психічного здоров’я АМН СРСР (Москва) клінічну ординатуру та аспірантуру, а протягом 1990-1992 – докторантуру.

Захистив докторську дисертацію 1992 року.

Стажувався у Міжнародному Товаристві Зіґмунда Фройда (Відень, Австрія), у Психосоматичній клініці Боннського університету (Німеччина), вивчав груповий аналіз у Міжнародному Інституті Групового Аналізу (Альтаузее, Австрія), індивідуальний психоаналіз у місті Ульм ( Німеччина).

Доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України.